Відношення до навчання

Я вважаю, що типерешній студент, учень просто перестав бачити сенс у навчанні. Так, здається, моє есе буде складатись з вибачень, але для початку, визначемо що є, власне, етикетом. Отож, етикет - є збір правил поведінки та стосунків між людьми, які вважаться гідними, звичайно, цей термін можна застосувати до будь-яких стосунків: до стосунків з друзями, зі старшими, а ким є для нас вчитель?

Старшим другом, іноді, кумиром… Це, можна сказати, перший тип вчителя, розглянемо
етикет з таким типом детальніше. Яскравим прикладом таких стосунків, де вчитель - друг, батько і мать родная - це відношення тібетьских монахів до своїх сансеїв, з кіно, з довідникової літератури, та навіть з мультфільму "Черепашки-ніндзя" я напевне знаю, що тамошні учні душі в учителів не чають, повна покірність, повна віддача, це стимулює навчання з максимальною ефективністю. Зізнаюсь, наступний тезис нагадає Вам одвічне питання про те «що з’явилось раніше - яйце чи курка?» але я певна, що учень тим більш поважливо будує стосунки з вчителем, чи він просто більше зацікавленний він у цьому, хоча і викладачу варто згадати про вислів: "Стався до людей так, як хочеш, щоб до тебе ставились".

Тому зараз ми переходимо до наступного типу вчителя "Азь есмь царі, а вони всі дурні та ледащі". Можливо варто достукатись до кожного свого учня, незважаючи на канали зв’язку, та й взагалі, для чого ставати викладачем, якщо ти не кінестет? Іноді оболонка пихатої впевненості у своїй необхідності настільки не виправдовує себе, що в очах студента викладач втрачає перестає викликати хоч якусь увагу, повагу, його слова втрачають зміст і викликають лише насмішку. В кінцевому рахунку етикет у спілкуванні з обома типами вчителів відрізнятиметься лише щирістю почуттів та емоцій, з третьої сторони ж не має бути помітно великої різниці, хіба що стосунки з викладачем будуть дійсно товариські.

Так має бути, але як воно є насправді та як це виправити, як добитись розуміння, як побудувати правильну співпрацю, як викликати стати авторитетною постаттю викладачу, та як перестати бути «пустим місцем» учню. Нереально важко викладачу, котрий викладає навчити, а потім оцінити знання кожного з сотень учнів, але по-іншому бути не повинно..для чого викладач,котрий не залишив свій відбиток на студентському, а може й подальшому житті студента. Насправді збірником правил для учнів стали простори грубого та похабного інтернету, дійсно соромно навіть уявити як часто вчителі почали чути бранну мови у свою адресу. Ми, учні, просто не розуміємо, що вчителі від нас хочуть.

Так, саме хочуть нас ЧОМУСЬ НАВЧИТИ, вони присв’ятили цьому життя, вони принесли в жертву свій бюджет, адже могли б займатись будь чим, і отримувати за це гроші, чого вони не мають, будучи викладачем, вони принесли в жертву своє фізичне та психологічне(без перебільшень) здоров’я, адже науковцями доведено, що люба людина, навіть з абсолютно здоровою, стійкою психікою, через двадцять років своєї педагогічної діяльності частично, або й цілковито втрачають свій здоровий глузд. Так може ми дійсно "дурні та ледаші" бо не цінуєм їхній труд? Доречно згадати закон Ньютона: сила дії дорівнює силі протидії, як би грубо, як би образливо це не звучало, але є й такі вчителі.

 Радує лише, що переважна меншість, і як тут бути ввічливим? Як бути відповідальним та старанним? Намагатися переконати, перевчити - просто не реально, то ж для такого випадку є так званні "ділові стосунки": - не грубити, з розумінням відноситись до всіх зауважень і вимог; - не змушувати грубити тобі. А саме виконувати все, що вимагає вчитель: домашні завдання, конспекти, знання і тому подібне. Існують такі ситуації, після яких ніяк не заставиш себе поважати викладача, наприклад: хлопець з багатодітної сім’ї, найстарших з-поміж своїх братів та сестер, без батька.. звісно ж з рано позбавлений дитинства, допомагав матері тягнути на собі сім’ю, працювавши на роботі, а то й на двох, що в нашій країні не є рідкісним явищем, вчився в училищі, звісно ж не був представником «подаючи надії», але старанності йому не відіймати, тому і «задніх не пас» , такий собі типічний трієшник.

На першій сесії принциповий викладач, поважна людина, поставила двійку без права перездачі, студента відрахували…через рік він відновився, але вже на контракт, бо по-іншому ніяк, розуміючи, що йому треба тепер ще й платити за навчання, але не відмовляючись від прагнення вчитись, досягти чогось в житті. На сесії той же викладач, принципово, хоча пояснити подібний принцип важко, поставив знову ж таки двійку без права перездачі, хлопець, будучи морально подавленим цією ситуацією, стомленим від величезної відповідальності на ньому, замучений роботою та й іншим повісився, повісився у дворі училища, і в прощальній записці написав кого за це винити.

Викладач не закінчив своєї педагогічної діяльності і продовжив викладати.. залишається подумати, хто в чому винен. . . Кожна людина індивідуальна, особлива, дехто знайшов свій життєвий шлях, зокрема став викладачем, когось змусили обставини, у когось надались можливості викладати. Я зустрічала безліч викладачів яких хочеться слухати, перейняти їхні знання, яким хочеться запам’ятатись, навіть гроші платити просто за спілкування, декому я до кінця життя буду вдячною навіть за маленьку фразу, яка може змінити моє життя. І є нажаль викладачі, які просто приходять «вичитати» лекцію, без прагнення навчити або викладачі які «відіграються» на студентах за якісь особисті негаразди і невдачі.

Як і студенти, є кілька типів, від славнозвісних «ботанів» які не розуміючи змісту, заучують все напам’ять, до сангвінічних , обдарованих геніїв, але всім їм просто необхідно поважати один одного, без суб’єктивних поглядів відноситись один до одного, іноді тримати свою думку в собі, іноді дати пораду, але коректно, не ображаючи один одного йти по відпрацьованій системі взаємодії вчителя і учня.