У ті часи, тема Бога і людини була однією із найпопулярніших та найважливіших. Якщо говорити про моральну концепцію, то слід відмітити, що вона полягала в тому, що Бог був єдиною творчою силою. Він являвся для людей найвищим Благом та моральним Абсолютом. Любов до Бога була найвищим нормативним принципом і ті люди, які дотримувалися цього принципу, несли в своєму житті доброчинний зміст.
Живучи у демократичному суспільстві, коли людина має право обирати свої власні канони совісті, можливо, що це і є одним із ключових принципів у житті. Значна увага приділялась означенню та розумінню гріха. А саме – гріх вважався свідомим та добровільним "злим вчинком", принижуючим гідність людини. Як це не прикро звучить, але причина скоєння гріха – власна воля людини, якій Творець надав право обирати свій власний шлях.
Саме вона може піддаватися як зовнішнім , так і внутрішнім впливам, які виявляються у спокусах тіла і злого духа. Вчинити гріх можна не тільки ділом, а навіть словом та, як це неймовірно звучить, думками, коли людина проявляє бажання чи намір вчинити зло. Якщо спробувати розрізнити гріх на види, то його можна поділити на два: власний (вчинений людиною особисто) і чужий – це, коли гріх скоєний кимось іншим .
Формування відповідальної особи являється одним із ключових факторів, які формують морально-відповідальну особу. Однією із найбільш важливих складових моральної відповідальності є волевиявлення людини. Тільки на совісті людської волі , лежить відповідальність за прийняте її волевиявлення і коли воно збігається із рішенням її розумі, то вона отримує заслуги . Із точністю до навпаки, коли вона приймає рішення, при якому розбігаються воля і розум, то кількість її провин тільки збільшується. Один із мудреців сказав: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».
Дійсно, люди відповідають за скоєні вчинки, а також, свої дії , якими досягли своєї мети . Воля людини повинна прагнути тільки добра. Волевиявлення людини буде при умові, що всі її засоби і цілі завжди будуть добрими . А для того , щоб волевиявлення було злим , достатньо, хоча б одного злого засобу або однієї злої цілі. І дійсно, ціль не завжди виправдовує засобів. Абсолютно кожна людина на протязі життя відповідає не тільки за скоєні вчинки, а і за свої наміри .
Відповідальність за всі передбаченні наслідки , які випливають із бажаної цілі, навіть, якщо воля не прагнула цих наслідків, являється одним із ключових моментів. Відповідальність волі у намірах за добрі наслідки, є її заслугою . У той самий час відповідальність у намірах є ще більшою , коли передбачені наслідки стають більш яснішими і коли вони стають необхідними для досягнення мети. Як це не прикро, але навіть, за небажані наслідки людина відповідає. Якщо ж небажані наслідки не передбачалися, тоді воля людини невинна, оскільки розум не визначив їх наперед.
Коли побічні або кінцеві злі наслідки передбачалися заздалегідь, але були небажаними, тоді іноді вони допускаються, але їх неможливо ніяк прогнозувати. Тому за ці небажані, злі наслідки хоч і передбачені, прямої відповідальності людина не несе, тому що, воля людини відповідає тільки за власні рішення .
Августин Аврелій (Блаженний) та Фома Аквінський (Аквінат) займали особливе місце в розумінні цих питань. Агустин вважав, Бога – джерелом і критерієм моральності , вищою сутністю, протилежній земній чуттєвості, він вважав, що тільки завдяки Богу все існує, від нього йде все благо. Відносно ж зла, то воно приховується у волевиявленні людини, котре стає проти вищого – небесних благ, заради тілесних втіх.
Щастя для людей є метою і сенсом їхнього життя. Ми можемо пізнати і досягнути щастя лише пізнавши Бога й пройшовши душевні випробовування. У цьому нам допоможуть християнські віра і розум. Людські душа і тіло поєднують собою світ Бога і земний світ. Досконалість людської душі проявляється у наближенні її за своєю природою до Бога - вона створена «по образу і подобі», але іноді, тіло долають спокуси, які є гріхами.
Августин виділив три головні прояви гріха і назвав їх похіттю : • Похіть плоті , яка спрямована на почуттєві радощі і насолоди; • Похіть гордині - бажання самоствердитись за будь-що; • Похіть очей - бажання людини вивчити та розуміти природні таємниці , пізнати той світ,про який відомо лише Богові . Саме такі прояви, які спрямовують душу та розум людей на земне, а не на небесне, кличуть до чуттєвої дійсності, він вважав грішними.
Августин написав “Сповідь”, в якій на особистому прикладі намагався показати марність спроб людей та їх нездатність позбавитись гріха , доки вони повністю не віддадуться провидінням і не стануть покірні Божій волі. Августин вимагав відмовитись від власної особистості та слідувати Божим заповідям. Коли людина поєднується з Богом , то це є найвищим благом , а беспосереднє інтелектуальне споглядання Бога - найвище блаженство – основні погляди Аквінського.
Кінцевою метою людини є пізнання божої суті , а дорога до цієї мети сповна випробувань , розум вказує шлях до морального ладу , який і виражає Божий закон , що саме розум вказує нам, як слід себе поводити , щоб дійти до вічного блаженства та щастя . Відтворюючи чотири традиційні доброчинності , а саме : мудрість , відвагу , помірність та справедливість , Аквінат додав ще три християнські – віру , надію та любов .
Він менш критично ставився до потреб людського тіла та пристрастей , ніж Августин , і визнавав , що в людини може виникати потяг до земних радощів . На його думку , керуючись мораллю , людина знайде спасіння у потойбічному світі . Етика Фоми Аквінського відокремлювала мораль від релігії , акцентуючи на нікчемності доброчинності людей без Бога , його благодаті , які не дають змогу безпосередньо наблизитись до нього , жити за його заповідями . Саме тому безпосереднє споглядання Божої суті у потойбічному світі і саме з волі Божої є істинним блаженством . Таке твердження доводить несумісність людської моралі та релігії
Комментариев нет:
Отправить комментарий