"...але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість - досвід, а досвід - надію." (Рим. 5:1-10)
На початок даної теми необхідно визначити, що ми розуміємо під поняттям християнство і яке відношення до нього має толерантність. Існує чимало різних визначень християнства, але всі вони зводяться до одного, найголовнішого – релігія.
Релігія, будь-яка, у своїй суті несе два протиріччя – любов і егоїзм, любов завжди є апріорним відчуттям, що має бути в основі відношення до всього живого, але не зважаючи на це, вона ж несе і егоїзм, спонукаючи до розділення на «своїх» і не «своїх». Християнство вчить любові, терпимої і милосердної, але залишає за собою право вибору.
Толерантність або як ще кажуть «християнська терпимість» є однією з фундаментальних структур християнства. Вона базується на таких засадах як концепції рівності усіх людей у їхніх гідності та свободі, як створених за образом і подобою Бога, кожен має право на свою думку, тобто на несхожість на інших, ніхто, крім Бога, не має монополії на істину і право на особливу близькість до неї, оскільки людина ушкоджена первородним гріхом, як людські спільноти, так і влада та держава також не гарантовані від помилок, порушення загальнообов’язкових норм поведінки, зафіксованих у світових релігіях (не вбивай, не кради, не зашкодь та ін.) не підлягає включенню до сфери толерантності.
Ми можемо говорити про толерантність, як про можливий прояв християнської любові до ближнього, проте вона не обумовлює ставлення, а лише поведінку. Різниця полягає в тому, що ставлення однієї люди до іншої через її релігійні уподобання може бути негативною, тоді як поведінка залишатиметься соціально-адекватною.
Питання полягає в тому, чи може толерантність впливати не лише на поведінку людини, але і на її ставлення до інших? На сьогоднішній день досить актуальними залишаються питання міжконфесійних розбіжностей серед християн сходу і заходу. Ми не говоримо про церковні догмати, їх подібності та розбіжності у деяких питаннях, хоча вони теж мають свій вплив на творення людської свідомості. У багатьох людей релігійні переконання закладаються з дитинства, на такому ж психологічному рівні, як і розуміння того, що «вогонь – гарячий», а «сніг – холодний».
Переконання, тобто вчення релігійних установ сходу і заходу теж відрізняються, хоча по своїй суті вони мають нести одну і ту саму ідею, що люди між собою це брати і сестри. Цікаво, чому ставлення християн західного обряду до християн східного обряду відповідає цим ідеям,а навпаки – ні? Чи можна говорити про те, що християнство, навчаючи любові до Бога та всього створіння на Землі, не навчає щирої толерантності? В результаті виходить така ситуація, що людина, яка живе повноцінним християнським життям, ходить в церкву, сповідається, не може зрозуміти, підтримати і тим паче порадіти за людину, яка ходить в інший храм, при тому, що вона теж є християнином!
Необхідно зрозуміти, що церква, сама релігійна установа, по своїй суті, була і залишається земною установою, тобто людською, яка служить як для Бога, так і для людей, і служать в ній теж люди. Відомо, що скільки людей, стільки і думок. Але суть в тому, що є певні норми саме конкретно християнської моралі, не православної, не католицької, не якоїсь іншої, а саме християнської.
Так от християнство навчає і любові до Бога, і любові до людини, в який храм би вона не ходила, а от конфесії, що ведуть між собою боротьбу, продовжують навчати різним ідеям. Проблема в тому, що велику роль відіграє тут упередженість, людська упередженість в своїй правоті і унікальності, а це в свою чергу веде до цинізму та егоїзму. Толерантність, щира, як частина християнської чесноти, веде до любові. Хіба запитає Бог, був ти католиком чи православним?
Комментариев нет:
Отправить комментарий