Життя і смерть як проблеми етики

Людина смертна, як би сумно це не було, але це цілком природно. У світі все має свій початок і кінець. Тому смерть біологічно живого організму неминуча і встановлена генетично. Поняття смерті не протилежність життю, а вона є моментом життя. В процесі обміну речовин живого організму постійно відмирає частина клітин.

Продовження життя з цього боку – це непереривна перемога над смертю, доки
остаточно не переможе смерть. Але рід, до якого належить істота, продовжує життя. Смерть є необхідною умовою у біологічній еволюції за для зміни поколінь, і для розвитку суспільства в накопиченні життєвого досвіду і передачі своїм нащадкам.

 Людина здатна усвідомлювати власну смертність, на відміну від інших живих істот, та це болісне усвідомлення, бо не має відповіді. Усвідомлюючи кінцевість свого «земного життя», людина задумується і про сенс свого життя, прагнення безсмертя.

 Поняття життя і смерті – це вічні проблеми, і поки існує людство, воно завжди буде замислюватися над цим. Це постійне протистояння між прагненням людини до гідного морального життя і цінності його фізичного існування. Визначення понять життя і смерті мають безліч, бо уявлення про них змінювалося, удосконалювалась з наукової точки зору та у філософському осмисленні.

Смерть розуміють як велику невідомість, і тому це так лякає. Але відомо одне, що перед смертю ми всі рівні. Страх перед смертю заважає нашому щастю, тому ми повинні боротися з цим і навчитися жити з цим, не почуваючи себе ув’язненим у кайдани перед майбутнім та не сильно захоплюватися справжнім. Життя трактувалося як мить дана людині для гідної підготовки до смерті. Це те, що ніколи не зможе цілковито бути охопленим людським розумінням.

В деякому сенсі я згодна з тим, що життя кожної людини драматичне і повне труднощів та перешкод і має неминучий кінець, як би тяжко не було з цим змиритися. Але все ж таки, життя классна річ, це щастя проживати новий день, як нове життя з новими пригодами. Мені здається, якщо не жити якнайкраще, для чого тоді взагалі таке життя, це буде просто існуванням. Так як нам дароване найнеймовірніше - це життя, то ми повинні використати її для реалізації своїх бажань.

 І якщо власне життя ми не наповнюємо щастям, радістю, ми стаємо заручниками власних обмежень, рамок, болі і страждань. Тому власне я хочу прожити своє життя якомога незабутньо, щасливо і цікаво до самої смерті. І як на мене, то люди, які живуть одним днем найщасливші, бо цінують кожну мить. На мою думку саме мудрість людини виражається у спокійному і гідному відношенні до життя та відсутності страху перед смертю. З розвитком суспільства, постійно накопичується соціальний і моральний досвід і виникає необхідність на нові поставленні запитання давати нові рішення.

Тому ці питання в наш час постали з великою гостротою. Значення проблеми смерті, її розглядання – полягає у вирішенні життєвих проблем: розуміння сенсу свого життя, як само жити, для чого жити, і як краще прожити відмірений тобі природою час, щоб не було відчуття змарнованості прожитого, непотрібності, невдалості. Завдання філософії та етики у створенні оновленої концепції життя і смерті. Не формує готовність до смерті та її розуміння ні сучасна культура, ні сім’я, ні школа, ні вищі навчальні заклади.

З наукової точки зору смерть трактується як демографічний регулятор і організатор соціального життя та має вплив на конкретних індивідів, як регулятор соціальних відносин, що забезпечує зберігання людського виду і як цілої соціальної спільноти. Відсутність у соціумі системи, що забезпечує підтримку людям, торкається моральної проблеми, духовної деградації сучасного суспільства. Тому проблема відношення до смерті має етичне забарвлення. Суспільна позиція в цьому питанні має важливе значення для покращення моральної культури соціуму в цілому.

Ці проблеми широко представлені у сучасній етиці життя (біоетиці) – комплексної дисципліни, об’єктом якого є життя (як феномен), а предмет – вивчення системи умов збереження і розвитку життя на Землі, вивчаючи проблеми моралі стосовно людини (припустимі чи неприпустимі дії). Вона стала своєрідною реакцією на нові проблеми життям і смерті, що по пов’язано із зростанням інтересу до прав людини.

 Сучасне вчення про смерть (танатологія) розглядає проблеми смерті обумовлені глобальною кризою цивілізації , яка може призвести до самознищення людства, що потребує нового осмислення ціннісного ставлення до цієї проблеми. Бо саме поставлена перед фактом повсякденності смерть почала сприйматися буденно, тому людина не зважає, як перестає цінувати саме життя. Саме матеріальне мислення все більше стирає межі між природними сферами: поняттями тіла, життя, душі.

Тому духовні зв’язки, які роблять для людства смерть проблемою, залишається за межами аналізу цієї складної проблеми. Ще з малку нам необхідно навчитися справлятися з труднощами життя і з розумінням приймати неминучість смерті, не втрачати людську гідність, любити життя і бути готовим до приходу кінця, зустрівши його мудро і спокійно та передати естафету наступним поколінням.

Отже, ще з стародавніх часів людство почало виробляти різноманітні засоби освоєння життя і смерті. В підсумку смерть виступає не тільки регулятором соціального життя, а й є регулятором найважливіших сфер соціального і духовного життя людства. Щодо життя, то необхідно робити його якомога більш змістовним, діяльним, щасливим, максимально реалізуючи можливості самопрояву, саморозвитку, творчості. Та навчитися жити не лише для себе, але й для «ближніх» і «дальних», справляючись з проявами егоїзму, виховувати почуття співпречетності цілому роду, народу, людству і Всесвіту загалом. І як говориться, поспішати робити добрі справи, бо нам це добром і повернеться.