суббота, 8 октября 2016 г.

Співставлення понять «совість» та «обов’язок»

Чи часто у вас виникає усвідомлення відповідальності за власну поведінку та свої дії? Як часто ви замислюєтеся над тим чи не приносять ваші дії шкоди суспільству, іншим людям та власне вам? Якщо ви хоча б одного разу не спали ніч, після того як з умисне довели вчительку до сліз, жували тістечка та боролися зі стресом через те, що образили подругу то я вас вітаю, у вас є совість!



Такі висновки зробити зовсім не важко, слід лише врахувати, що совість це ніби «внутрішній голос» моральної дії, регулятор моралі в цілому. Тобто це те, що в певній мірі зупиняє людину перед свідомим порушенням моралі. Так, я б назвала совість своєрідним «автоматичним важелем зупинки» і я хочу спробувати розкрити зміст поняття «совість».

 Мені відомо, що в текстах давніх віків совість була тотожною до понять «сором» та «обов’язок» Проте це однозначно не коректне ототожнення тому що почуття сорому це орієнтування на думку і інших людей, а совість це перш за все оцінка самого себе, де орієнтиром є «абсолютна» людина, у віруючих людей, наприклад, таким орієнтиром виступає Бог.

Обов'язок та совість - особистісні категорії моральної свідомості. Совість відповідає за виконання нами моральних правил, регулює наші дії, спонукає до виконання моральних правил. Вона діє на нас як заборона , те що наперед засуджує за можливий неправильний вчинок. Совість діє також як корегуючи складова (корегує наші дії під час їх вчинення) Моральна оцінка наших діянь викликає в нас певні переживання і ця оцінка є надзвичайно значущою, оскільки совість виникає на основі поєднання нашої поведінки та вимог суспільства до дотримання моральних норм.

Совість – це відповідальність людини перед собою, але вона не може виступати засобом самооцінки тому, що вона вевній мірі не є об’єктивною, в будь-якому випадку, ця совість моя, я неї керую і можу себе трішки виправдати навіть якщо мені не вдасться себе обманути.

Совість – це емоційне явище, яке виявляється через сильні емоційні переживання, самокартання , тривогу і стурбованість людиною нормативністю, чесністю та людяністю своєї поведінки. Совість проявляється через докори сумління – сором за зроблене, за ті думки які промайнули в голові, за те, що лише хотів зробити та за ті страшні наслідки які могли б бути чи відбулися. Це жалість, співчуття до «постраждалого», сором за свою поведінку, принижена гідність.

Муки совісті це саме відчуття аморальності свого вчинку, розуміння своєї провини. Вчинок який когось образить, обмежить чиїсь права, зачепіть гідність іншої людини завжди був і буде не прийнятним і таким, який порушує моральні норми, але він залишиться лише на совісті того хто його вчиняє, і картати себе за образу людини чи ні це лише його вибір. Слід зазначити, що у будь якому випадку, міра цих переживань та докорів повністю залежить від характеру тобто «тяжкості» вчинку та особистісних характеристик самої людини, від її здатності адекватно та об’єктивно оцінити свою поведінку.

Совість потрібна саме для того, щоб самому аналізувати свою поведінку та отримувати певний досвід у моральній поведінці. Совість тісно пов’язана з таким поняттям як «обов’язок» її навіть називають його іншою стороною – особистісною, тому ми можемо дати означення поняттю «обов’язок» порівняти його з поняттям «совість», розкрити їх співвіднесеність та взаємозв’язок.

 Важливо зазначити, що обов’язок це прийняття вимог суспільної моралі на особистий обов’язковий ідеал, необхідність підкорятися всім нормам моралі. Головна властивість обов’язку це добровільність. Тобто обов’язок стане маральним каноном лише тоді, коли слідування цьому ідеалу стане добровільним. Особливість совісті є довільний, миттєвий характер, тобто ті самі докори сумління виникають в голові і ти відповідаєш за них перед собою самим, а обов’язок характеризується усвідомленістю потреби у виконанні і дотриманні моральних правил.

Між совістю та обов’язком є досить суперечливий взаємозв’язок. Дивлячись під одним кутом вони разом складають механізм що регулює поведінку особи в якому совість це поштовх для виконання обов’язку. З іншого боку між совістю і обов’язком кожної людина часто виникає неспівпадіння цілей та інтересу людини і суспільства, тобто «ХОЧУ» та «ТРЕБА» вступають в конфлікт. Під висловом «чиста совість» розуміється усвідомлення самою людиною, виконання всіх необхідних обов’язків або реалізація своїх можливостей у ситуації яка цього потребує.

Особисто у мене чистота совісті залежить від того виконаний мій обов’язок чи ні, тобто якщо я десь себе пошкодувала , проявила лінь і не виконала завдання не зробила того що, від мене вимагали чи очікували то совість буде «гризти» мене ще довго-довго поки я не «присплю» її виправданнями на свою адресу. Чи бути совісною людиною чи ні це - вибір кожного. Приймати обов’язок як правильний і вірний це також те, що хтось просто не має можливості тобі насаджувати, але, на мою думку ці два поняття є нерозривними, правильними і вартими того,щоб їх враховувати. Добре коли твоя совість чиста, справи зроблені і всі навколо сприймають тебе як людину чесну, добру, працьовиту і морально виховану, коли через твої помилки не страждають люди, а ти задоволений собою.

Отже, совість і обов’язок це поняття без яких не може бути сформоване правильне суспільство , адже ці компоненти формують чудову особистість яка здатна розвиватися і жити в суспільстві де панують взаєморозуміння і добро.

Комментариев нет:

Отправить комментарий